Тема: « ЯК ВИХОВУВАТИ УСПІШНИХ ДІТЕЙ»

Упевненість у собі, оптимізм, працьовитість (тобто любов до праці), поява розвинених потреб, схильність досягати всього за рахунок себе, упевненість, що життя має глибокий сенс. Усі ці якості є невід'ємною частиною людини, яку можна назвати улюбленцем життя. Це людина, яка любить життя, почуває потяг до процесу життя та реалізується в усіх його сферах. Вона здатна дивуватися й більш охоче переживає щось нове, ніж шукає притулку у звичному.

Життєві пригоди для неї більша цінність, ніж безпека. Її установка на життя функціональна, а не механістична. Вона бачить ціле, а не тільки його частину, вона бачить структуру, а не окремі її елементи. Вона хоче формувати й впливати за допомогою любові, розуму й прикладу. Вона радіє життю й усім його проявам більше, ніж збуджуючим засобам.

Для того щоб дитина стала такою, вона повинна довіряти світу, а це значною мірою залежить від обставин її зачаття, того, як проходила ва­гітність, пологи й перший рік життя немовляти. Крім того, дуже важливі життєві установки людини, її ставлення до проблем, які ставитиме жит­тя. Якщо вона вийде у світ із базовою довірою і буде діяти на основі адекватних уявлень, вона обов'язково залишиться щасливчиком та опти­містом. Буде жити в злагоді із собою й оточенням. Саме тому батькам потрібно сформувати в дитини низку програм, щоб підтримати в неї такі життєлюбні установки:

1. Не  все за що ти візьмешся у тебе відразу вийде

Це пов'язане з незнанням людиною об'єктивних законів, які керують суспільством і світом. Або з невмінням на практичному рівні справ­лятися із завданнями, які ставить життя. І тому треба сприймати всі невдачі не як катастрофи, а як уроки, які треба засвоїти, завдання, які треба вирішити, щоб більш гармонійно вписатися в цей світ. І щоб досягти бажаного, треба просто завзято вчитися.

2. Усі люди помиляються, ніхто не прийшов у цей світ ідеально пристосованим

Усе знати, вміти, у всьому домагатися успіху, бути в усіх відношеннях компетентним, адекватним і розумним ще жодній людині на планеті Земля не вдалося. Якщо людина прагнутиме досягти цього, вона на­завжди залишиться незадоволеною. У помилках немає нічого страш­ного. Потрібно просто зробити висновки!

3. Ти гарний, ти маєш право любити себе

Для більшості з нас ця теза не потребує доказів. Але дитині таку думку треба завзято насаджувати, щоб вона ввійшла в неї на дуже глибокому рівні (підсвідомості). Тоді дитина, ставши дорослою, буде любити себе незалежно від думки інших.

4. Ти маєш право бути собою, робити бажане й зовсім не зобов’язаний піклуватись про те, щоб ці дії були привабливими для інших

Неможливо подобатися всім. «На чужий роток не накинеш платок» — що б людина не робила, її однаково будуть засуджувати. Зрозуміло, як розумна істота, будь-яка людина розуміє, що залежить від інших і її дії не повинні заважати іншим. Якщо ця вимога виконується, то кожна людина має право діяти так, як їй заманеться.

Любов до дітей — одна з головних рушійних сил еволюції. їм завжди дають найкраще й найновіше, і, природно, вони до цього звикають. І коли виростуть, прагнуть жити так само.

5. Немає абсолютних моральних догм

Якщо людина вважає, що є непорушні прин­ципи, від яких не можна ніколи й нізащо від­мовлятися, це правильний шлях до того, щоб «зламатися під вітрами дійсності». Мораль є ідеологією, за допомогою якої регу­люються взаємини між людьми. Змінилися лю­ди, змінилися відносини — змінюється мораль. Тому немає вчинків, порочних за своєю суттю. Є поведінка людей — адекватна або ж неадек­ватна тій реальності, в якій вони живуть та в якій збираються жити. Якщо ж людина вважає, що є вчинки порочні й погані за своєю при­родою, і людей, що їх зробили, треба суворо карати, вона власноруч поставить між собою й іншими людьми непереборну стіну, за якою й помре в повній ізоляції.

„Мріяти — поетичний спосіб не думати.”

Адріан Декурсель

6. Ти маєш право боятися, страхи потрібні для збереження життя

Ми не все знаємо й не все вміємо, ті чи ін­ші обставини навколишнього світу можуть нас лякати або ж викликати побоювання. Це нормально. Якщо людина, стикаючись із поді­бною ситуацією, збирає інформацію й зі знан­ням справи береться за її вирішення так, щоб максимально убезпечити себе від неприємнос­тей, то ймовірність того, що вона впорається, різко зростає. Якщо ж вона вважає, що єдина її можлива реакція в цьому випадку — бути напоготові, то їй не вистачить жодних запасів адреналіну. Страх уб'є її швидше й ефективні­ше, ніж те, чого вона боїться.

7. Якщо з тобою трапляються неприємності, то переважно вони є найближчими або ж більш віддаленими наслідками твоїх учинків

Усі лиха, які трапляються з людиною,— ре­зультат її неадекватних дій. Якщо вона буде ставитися до них так, то, подолавши їх, буде  рости й розвиватися. Але якщо буде вважати, що біди нав'язані ззовні — обставинами або ж людьми,— назавжди залишиться залежною від них.

8. Умій нести  відповідальність.

Відповідальність — якість, вкрай необхідна, якщо людина хоче жити в суспільстві й щось із себе представляти в ньому. Якщо вона буде уникати відповідальності, стане ніколи й ніко­му не потрібною.

9. Наданий тобі набір здібностей цілком достатній для досягнення успіху.

І не треба прагнути до знаходження надмірних здібностей і можливостей. Треба повною мірою розвити свій потенціал, щоб реалізуватися уні­кальною особистістю.

10. Змінити поведінку інших практично неможливо.

Якщо людина вважає, що її благополуччя за­лежить від інших і їх треба самому змінити, щоб протидіяти їхньому поганому впливу, вона досягне саме того, чого боялася. Така людина не дізнається, що таке спокій, тому що люди будуть їй відповідати тим же.

11. Щастя не можливе, якщо ти пасивно пливеш за течією і нічого не  робиш.

 Якщо людина вважає, що це можливо, то до столітньої летаргії це її обов'язково приве­де. І її щастя, якщо протягом цього часу до неї прийде Прекрасний принц і дасть стусана. Таке ставлення до життєвих проблем необхід­но виховувати в різні моменти життя дити­ни. Робити це слід поступово й ненав'язливо. І через якийсь час ви побачите, що вони у ва­шої дитини прекрасно працюють. Тому до­бре подумайте — як ви будете їх насаджува­ти у своїх дітей. Пам'ятайте, що ефективність вашого впровадження цих принципів (влас­не, ваше виховання) істотно визначатиметь­ся вашим особистим прикладом і безумовною любов'ю.

Батьківська любов, природно, має виявлятися не тільки в словах, а й у реальних діях, реаль­ній позитивній атмосфері, створеній навколо дитини. Результатом стане формування впев­неної в собі .людини. Дитина має знати: допомо­га прийде завжди, батьки поруч, вони люблять і допоможуть.

„Мрії — не відхід від дійсності, а засіб набли­зитися до неї.”

Вільям Сомерсет Моем

Зрозуміло, не завжди дитина робитиме те, чого ви від неї захочете. Але якщо ви будете терпи­мими до її неминучих помилок, терпляче допо­магатимете переборювати їх, то й вона сама, ставши дорослою, буде терпимою. Якщо ви співчували тоді, коли вона пережи­вала невдачі, вона сама стане великодушною. Зловтішаються над іншими звичайно ті, над невдачами яких у дитинстві сміялися. І тому вони, коли бачать людину, якій не поталанило, радіють, що не вони одні такі погані.

Якщо дитина почуває, що ви їй довіряєте, то вона виростає відповідальною, буде вірити в се­бе й інших. Якщо за свої досягнення завжди чує похвалу від вас, вона буде вам вдячна. І, коли виросте, теж буде вдячною людиною. Якщо вона відчуває, що в більшості випадків ви схвалюєте її вчинки, то буде впевнена, що вона..гарна,її..люблять. І тому в майбутньому буде любити себе не залежно від того, що бу­дуть говорити про неї інші люди. Якщо ви будете визнавати її досягнення, будете їм щиро радіти, у своєму дорослому житті во­на із задоволенням буде ставити собі все нові й нові цілі й обов'язковоі їх досягне. Адже вона знає, що в неї вже багато разів виходило те, за що вона бралась. І тому зараз немає жодних сумнівів, що в неї знову все буде гаразд. Якщо людина не сумнівається в отриманні результатів своєї діяльності, то вона майже завжди досягає своєї мети. Якщо ж зазнає невдачі, то для такої людини це не привід для самозвинувачень.

А тепер розглянемо практичні поради, які до­зволять вашим дітям бути (залишатися) оптиміста­ми й радіти життю.

„Фантазія є ще однією творчою здатністю нашої психіки.”

Альфред Адлер

НЕ ПІДГАНЯЙТЕ, А ДІЙТЕ

Ви знаєте, що кожний з батьків у середньому щодня висуває своїм дітям понад 2000 беззапереч­них вимог? Що це за беззаперечні вимоги? Це ви­моги, що вимагають негайного виконання. Звучать вони приблизно так: «Вставай. Час до школи. Одяг­нися. Поснідай. Прибери за собою посуд. Почисти зуби. Причеши волосся. Нагодуй собаку. Не забудь зробити уроки. Забери свої туфлі. Збери іграшки. Вимкни телевізор. Накрий на стіл. Зроби уроки...». Як же тут не «оглухнути» від нескінченного потоку вказівок?! Наші вимоги можуть бути висловлені ще й у такому категоричному тоні: «Зараз же зроби це, а то гірше буде!»

День у день ті самі вимоги залишають занад­то мало можливостей для здійснення самостійних учинків, дій, активності дитини. Якщо ви все-таки висуваєте якусь вимогу дитині, робіть це, уникаючи нотацій і невдоволення із приводу того, що вона колись зробила або не зробила.

„Красива брехня? Увага! Це вже творчість.”

Станіслав Єжи Лец

ПЕРЕБОРІТЬ НЕГАТИВНУ СТАТИСТИКУ

За середньостатистичними даними, дитина одержує в день тільки 12,5 хвилин на спілкування з батьками. Із цього часу 8,5 хвилин батьки відво­дять на різного роду наставляння, зауваження й су­перечки зі своїми нащадками. На довірче дружнє спілкування залишається лише 4 хвилини на день! До речі, у середньому дитина одержує щодня 432 негативні зауваження й лише 32 позитивних.

Жахаючі статистичні дані, чи не так? Важко в цій ситуації дитині не зневіритися в собі, своїх силах, щасливому майбутньому. Але ж вам так хо­четься, щоб ваш малюк був щасливим? Тоді приді­літь своїй дитині більше часу та замініть «негатив» на «позитив».

НЕ ВІШАЙТЕ НА ДИТИНУ «ЯРЛИКИ»           

Деякі ярлики, які навішують на дитину оточую­чі, а іноді й самі батьки, можуть приклеїтися до них назавжди: «він безглуздий»; «він кращий за всіх»; «він боягуз»; «вона геніальна»; «він відстав у розви­тку»; «вона нічого ніколи не бачить»; «він важкий підліток»; «вона гарненька».

Ярлики приклеюються до дітей, заганяють їх у жорсткі стереотипи, подолати які потім над­звичайно важко. Вони спотворюють їхнє уявлення про себе та свої потенційні здібності. Діти стають такими, якими вони себе вважають на підставі то­го, що думаєте про них ви. Ярлики можуть стати зручною відмовкою як для вашої дитини, так і для вас самих.

НЕ НАВ'ЯЗУЙТЕ СВОЮ ДУМКУ ДІТЯМ  

Задумайтеся над тим, що ми іноді говоримо своїм дітям: «не будь таким дурним!»; «поводься тихо»; «сиди смирно»; «чому ти не можеш бути таким, як твоя сестра?»; «перестань плакати!»; «як тобі не соромно!»; «від тебе стільки шуму!»; «з то­бою саме лихо!»; «ти думаєш тільки про себе!»; «ти такий же, як твій батько!»; «не сумуй!».

Ми гаємо час, говорячи дітям, щоб вони не бу­ли такими, які, як нам здається, вони є. Більше того, вимагаємо, щоб вони стали такими, якими ми хочемо їх бачити. Часто це закінчується тим, що, ставши дорослими, вони, як і колись, продо­вжують займатися справою, що їх абсолютно не на­дихає. Багато дорослих усе життя мріють позбутися безрадісної роботи, що вони колись обрали з волі батьків. Тому з повагою ставтеся до думки ваших дітей. Єдність і згуртованість не можуть виникнути на основі одноманітності думок.

ЧАСТІШЕ НАГАДУЙТЕ ДИТИНІ, ЩО ВОНА ВІДІГРАЄ ВЕЛИКУ РОЛЬ У ВАШОМУ ЖИТТІ

Дитині певною мірою зручно почувати себе «малюком», від якого ніщо не залежить у навко­лишньому світі. Це особливо притаманно підліткам. Вони схильні вважати, що дорослі наділені майже необмеженою владою, а думки, почуття й учинки підлітків не мають для них жодного значення. Тому частіше нагадуйте дітям, що вони відіграють істот­ну роль у вашому житті. Наприклад: «Ти знаєш, я так вдячна, що ти дав мені пораду з приводу своєї молодшої сестри. Це виявилося дуже корис­но. Я спробував зробити так, як ти запропонував: не поводитися з нею, як із малолітньою дитиною,— і знаєш, вона стала набагато слухнянішою та само­стійнішою».

„Конфлікт і його подолання — це фундамен­тальні елементи творчості.”

Мелані Кляйн

ЗМІЦНЮЙТЕ ДИТЯЧУ ВІРУ В МРІЮ

Довідайтеся, якими є заповітні бажання вашої дитини, і підтримайте її в їхньому здійсненні. До­помагаючи дітям втілювати бажане, ви привчаєте їх до думки, що мрії здійснюються. Це дає їм від­чуття повноти життя. Якщо ми відмовляємося від своїх мрій і надій, життя стає сірим і дещо без­глуздим.

Зробіть усе, щоб допомогти дитині здійснити свої заповітні бажання. Існує безліч справ, за допо­могою яких ви зможете зміцнити віру дітей у здій­снення їхньої мрії.

ЧАСТІШЕ ВЛАШТОВУЙТЕ «СВЯТА НАТХНЕННЯ»

«Свято натхнення» можна влаштувати за обі­днім столом, на сімейному святі, де завгодно, у будь-якому місці, у будь-який час. Це прекрас­на можливість зосередитися на тому, що ми лю­бимо одне одного, а не на тому, що нам не по­добається у вчинках близьких людей. Для цього в імпровізоване коло поміщають кого-небудь зі членів родини. Взявшись із ним за руки, кожний по черзі говорить йому: «Я люблю в тобі...». Коли всі закінчать, «винуватець урочистостей» сам ви­словлюється з приводу того, що йому подобається в собі, а потім обирає наступного члена родини, запрошуючи його в середину сімейного кола. І так далі... Повірте, ви будете просто вражені атмосфе­рою духовної близькості, що виникає на «святах натхнення».

ДІЙТЕ ТАК, НАЧЕБТО ВАША ДИТИНА МОЖЕ ВПОРАТИСЯ САМОСТІЙНО

Часто нам буває простіше зробити що-небудь за свою дитину, тому що, правду кажучи, ми вміємо робити все набагато швидше й раціональніше. Але, тим самим ми позбавляємо її можливості пізнавати життя на власному досвіді. Якщо ваша дитина на­магається надягти черевики й говорить вам: «Я не вмію», а ви знаєте, що раніше вона могла зробити це сама, посміхніться й вийдіть із кімнати. У жод­ному разі не просіть її та не стійте в неї «над ду­шею». Таким чином ви дасте дитині відчуття, що в неї вірять, а це почуття здатне підштовхнути її до здійснення таких учинків, які вона вважала непо­сильними для себе.

Переконаєтеся, що у вашої дитини є певні обов'язки і вона робить свій внесок у сімейні справи.

Один із чудових способів допомогти дитині відчути свою значущість — дати їй якнайбільше можливостей принести користь усій родині. Нехай дитина знає, наскільки важливим є її особистий внесок у сімейні справи.

УНИКАЙТЕ ГОВОРИТИ ДИТИНІ «НЕ МОЖНА»

Ми дуже часто говоримо дітям «не можна» і рідко — «можна». Від цього не стає краще ні на­шим дітям, ні нам самим. Занадто часто ми вимов­ляємо «не можна» із приводу того, що насправді не дуже й важливо. Тому краще запитайте себе: «Що для мене важливіше: дозволити дитині пізна­ти незвідане або зберегти в домі порядок?» Замість того, щоб говорити: «Не можна малювати на сті­нах»,— скажіть: «Стіни — не для того, щоб на них малювали. Ось тобі папір».

ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ОСОБИСТІ ЗАСЛУГИ ДІТЕЙ БЕЗ ПОРІВНЯННЯ ІЗ ЗАСЛУГАМИ ІНШИХ

Привчайте дитину ставити перед собою власну мету й робити все, від неї залежне, щоб досягнути її. Запитуйте її приблизно так: «Чи все ти зробив, що від тебе залежало?», а не так: «Ти це зробив кра­ще, ніж інші?». Коли заслуги вашої дитини не по­рівнюються із заслугами когось ще, вона набагато охочіше робить усе від неї залежне. Це також до­поможе позбавити розчарування у випадку, якщо хтось виявиться кращим. А такий завжди знайдеть­ся. Нехай ваша дитина отримує задоволення від то­го, що вона робить сама, а не від того, у чому вона може перевершити іншого.

НЕНАВ'ЯЗЛИВО ДОПОМОЖІТЬ ДИТИНІ САМОСТІЙНО ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ

Замість того щоб говорити дитині: «Дозволь мені це зробити»,— краще навчіть її за допомогою навідних запитань поміркувати над тим, як можна самостійно досягнути успіху в тій або іншій справі. Наприклад: «Я помітив, як минулого разу ти робив і в тебе досить добре все вийшло. Як ти думаєш, мабуть, і цього разу в тебе це вийде?»

ЗАОХОЧУЙТЕ САМ УЧИНОК, — НЕ РОЗХВАЛЮЮЧИ ТОГО, ХТО ЙОГО РОБИТЬ

Розхвалюючи дитину, ви несвідомо робите її залежною від заохочень. У неї може виникнути відчуття, що будь-який її вчинок неодмінно пови­нен одержувати схвалення. І навпаки, ваше добре, підбадьорююче слово, що стосується самого вчин­ку, змушує дитину зосередитися на тому, що вона відчуває сама з цього приводу (внутрішній фактор заохочення).

Використовуйте такі фрази: «Схоже, ти отримав задоволення, малюючи цю картину», а не такі: «Ти гарний хлопчик».

Цей виховний прийом допомагає дитині від­чути свою значущість, упевненість у своїх силах і спроможність творити.

ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ОСОБИСТУ ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ — ДИТИНИ В ЇЇ ВЧИНКАХ

Коли ви хочете заохотити дитину за те, що во­на вже зробила, найкраще робити це так, щоб під­креслити її особисту зацікавленість у цьому вчинку. Наприклад, якщо ваша дочка отримує в школі гарні оцінки, скажіть: «Схоже, що вчитися тобі приєм­но» або «Мабуть, твоє навчання йде тобі на ко­ристь». Такі слова набагато ефективніші, ніж фрази на кшталт: «Я впевнена, що з такими оцінками ти перевершуєш усіх учнів у класі», або «Ти в мене така розумниця», або «Я по-справжньому пишаюся тобою».

Якщо вам не вдасться розбудити в дитині осо­бисту зацікавленість у своїх діях, то згодом єдиним стимулом для того, щоб щось робити, для неї мо­же стати заохочення оточуючих, тобто зовнішній фактор.

ЗНАХОДЬТЕ НАЙМЕНШИЙ ПРИВІД ДЛЯ ЗАОХОЧЕННЯ

Часто коли ми буваємо сердиті або дитина «ви­водить нас із себе», дуже непросто підібрати по­трібне слово, здатне змінити ситуацію й надихнути дитину. І тому ми або мовчимо «зчепивши зуби», або кричимо та караємо її. А це, як правило, тільки погіршує ситуацію. Що робити?

Краще заспокоїти дитину, нагадавши їй про її колишні успіхи, про події, які були радісними для неї. Якщо ж ви будете вишукувати в її вчин­ках тільки недоліки і зосереджуватися на них, то в неї може згаснути будь-яке бажання що-небудь робити.

СКОРИСТАЙТЕСЯ СВОЇМИ НЕДОЛІКАМИ

Діти відчувають себе карликами у світі всемогут­ніх велетнів. Вони схильні переоцінювати здатності батьків (малюки взагалі вважають своїх батьків ета­лоном у всьому) і недооцінювати власну значимість. Щоб нейтралізувати такі відчуття, не потрібно бо­ятися говорити з ними про ваші власні помилки й невдачі, намагаючись додати розмові в цілому по­зитивний акцент. Розмовляючи з дитиною про свої труднощі й про те, як ви з ними справляєтеся, ви даєте їй зрозуміти, як важливо ділитися власними проблемами, щоб долати їх спільними зусиллями рідних і близьких. Поступово й діти виробляють у собі вміння говорити правду, без остраху здатися недосконалими.

„Відсутність мрії губить народ.”

Джон Кеннеді

ПОМИЛЯТИСЯ — ЗНАЧИТЬ ПІЗНАВАТИ ЖИТТЯ

Коли ваша дитина помиляється, уникайте ро­бити їй зауваження, бо це змусить її згодом при­ховувати свої помилки, обманювати й побоюватися ризикувати.

Батькам властиво оберігати дітей від помилок. Коли вони все ж таки помиляються, часто доріка­ємо або самі намагаємося вирішити проблеми. Іно­ді навіть жаліємо дитину і починаємо її втішати: «Усе нормально, мама сама все влагодить». Так ми не навчимо дитину відповідати за свої помилки. Помилки відіграють істотну роль у пізнанні світу і є невід'ємною частиною самого життя. Не поми­ляється тільки той, хто нічого не робить.

ПЕРЕСТАНЬТЕ ВІДНІМАТИ В ДИТИНИ ЇЇ САМОСТІЙНІСТЬ

Надмірна опіка може тільки зашкодити дити­ні. Усі ми любимо своїх дітей і не хочемо бачити їхні страждання. Але, відгороджуючи їх від справ, ми робимо їм ведмежу послугу.

Незважаючи на те, що такі акти милосердя благотворно впливають на наше почуття власної значимості, вони заважають дітям пристосуватися до реального життя. Надмірна опіка закладає у сві­домість дитини інформацію про те, що навколиш­нє життя повне небезпек і що дитина має потребу в людині, здатній захистити, взяти під своє крило. Наші діти стають старшими, і з роками знайти таку людину буває усе важче й важче. Ви коли-небудь бачили, як вилуплюється з яйця пташеня? Йому в буквальному сенсі доводиться «повністю викла­датися», щоб пробити шкарлупу й вийти з неї. Так і хочеться допомогти йому вибратися. А чи знаєте ви, що якщо розкриєте шкарлупу за нього, то пта­шеня загине? Те саме відбувається й з метеликом, який щосили намагається вийти з кокона. Боротьба дає цим створінням додаткові сили для того, щоб здійснити своє право ввійти в життя.

ПОЗБАВТЕ ДИТИНУ ВІД ПРИНИЖЕНЬ

Часом, коли батьки відчувають, що їхні зусилля підкорити собі дитину ні до чого не призводять, вони вдаються до авторитарних методів впливу, що зменшує почуття власної гідності дитини.

Принизивши, ми, скоріше за все, отримаємо, що хотіли, але це буде тільки тимчасове явище. По­бічні ефекти приниження — невпевненість у собі, бажання помститися й недовіра до нас. Вони ви­являються особливо сильно, коли ми принижуємо дітей у присутності їхніх друзів.

Будьте обережні у використанні таких слів, як «завжди» і «ніколи». Вони є перебільшеними та ґрунтовно псують наші взаємини з дітьми.

НЕ КВАПТЕСЯ

Одвічний педагогічний гріх: чекаємо все й од­разу. Вимагаємо негайної віддачі, іноді не одержу­ємо, але при цьому не уявляємо, скільки втратили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми змушуємо — вона вчиться, але стає «зубрилою» і ненавидить навчання, а може, і... нас.

„І Найбільша помилка при вихованні — це над­мірна квапливість.”

Жан Жак Руссо

Тому, шановні батьки, пам'ятайте: найважливі­шими складовими виховання є терпіння і час.

ОПИРАЙТЕСЯ НА ПОЗИТИВНЕ

Ми дуже принципові й недоліків не терпимо. Зосереджуємося на них, не розуміючи, що губимо дітей, виховуючи брехунів, хуліганів, злодіїв.

Дитина, та й будь-яка людина, не може витри­мати думки про те, що в ній все погано до остан­ньої риси, вона відчуває, що це справді не так, і тому осудливі слова на її адресу просто не сприй­маються.

Однак ми скупі на похвалу, ми «чесні», ми бої­мося добрим словом зіпсувати дитину, ми засмуче­ні життєвими неприємностями, дитина дратує нас своїм невмінням, капризами тощо. І пішли холодні погляди, зауваження, смикання, лайка. Усі проблеми з дитиною виникають гам, де вихователеві не ви­стачає доброго слова.

Ми вибудовуємо монблани теорій, методик, щоб приховати ці недоліки.

Тому поступово вилучайте з репертуару своїх виховних засобів погляд косий, підозрілий, важкий. Залишайте погляд добрий, лагідний, розуміючий, підбадьорливий. А для покарання? Здивований по­гляд: «Я знаю, що ти чудовий хлопець. Як же ти міг таке зробити?!».

Заборонимо ж собі сваритися з дитиною хоч на тиждень і, якщо вистачить витримки, ми з по­дивом побачимо, наскільки м'якшою, добрішою, слухнянішою та веселішою вона стала. Це здається дивом, але дива немає — просто ми на тиждень зійшли з помилкового шляху виховання!

Необхідно знаходити найменший привід для за­охочення. Але часто, коли ми буваємо сердитими або дитина «виводить нас із себе», дуже непросто підібрати потрібне слово, здатне змінити ситуацію й надихнути дитину. Іноді ми змушені буквально «відкопувати» навіть «найнезначнішу малість».

Отже, у вихованні зробіть опору на позитивне, теплий погляд, добре слово — і дитина обов'язково стане кращою.

„Уява важливіша, ніж знання.”

Альберт Ейнштейн

ВИХОВУЙТЕ СПІЛКУВАННЯМ

Дієслово «виховувати» поєднує в собі три різні дії: керувати, вчити, спілкуватися.

Ми маємо керувати дітьми, поки вони малень­кі, вчити їх, але досить часто цим і обмежуємося, залишаючи осторонь найважливішу педагогічну дію — спілкування. І можна зрозуміти, чому ми схильні відхиляти спілкування,— воно несумісне з керуванням і навчанням.

Спілкування вимагає рівноправ'я та взаємопо­ваги. Спілкування — здатність перейматися почут­тями іншого.

Мить спілкування для виховання значить біль­ше, ніж години повчань.

Головна думка під час спілкування: дитина — рівна нам людина. Так просто. Але визнання цієї рівності перевертає душу дорослої людини та ро­бить щасливими дітей. Чудово!

ВИХОВУЙТЕ ЛЮБОВ'Ю

Усе виховання тримається на одному слові — люби. Потреба в любові є однією з фундаменталь­них людських потреб. Її задоволення — необхідна умова нормального розвитку дитини.

Щоразу, коли ми караємо, погрожуємо, зви­нувачуємо, придушуючи в собі нашу любов, ми викликаємо в дітей почуття страху. Страх руйнує особистість і змушує дітей відчувати свою непо­вноцінність. Нам, дорослим, довелось достатньою мірою випробувати це почуття на власному досвіді, щоб уявити, яким руйнівним воно може бути. Ді­тям необхідно відчувати нашу любов без будь-яких умовностей, вони мають знати, що їм не треба спе­ціально робити що-небудь, щоб її заслужити. Однак досить часто від батьків можна почути звертання: «Якщо не будеш хорошим хлопчиком, не буду тебе любити» або «Не очікуй від мене нічого доброго, поки не перестанеш... (лінуватися, бешкетувати) і не почнеш... (добре вчитися, допомагати по гос­подарству, слухатися)».

Давайте прислухаємося до цих висловлювань. Дитині повідомляють, що її люблять (або будуть любити), «тільки якщо...». Які ж причини заважа­ють батькам безумовно любити, сприймати дитину й показувати це їй?

Багато хто з нас, навіть уже ставши дорослим, за старою звичкою намагається бути улюбленцем завдяки певним вчинкам. Давайте поставимо собі запитання: «Чи все я роблю для того, щоб вчин­ками моєї дитини керувала любов, а не страх?» Страх може стати причиною того, що діти будуть уникати відповідальності та проявів ініціативи, усе частіше й частіше вдаючись до неправди й обви­нувачення інших. Діти можуть реагувати на страх двома способами: наступом або відступом. Вони або стають упертими і не піддаються або, навпа­ки, забиваються в кут. Страх породжує ворожість, відособленість, невпевненість. А за допомогою без­умовної любові ми вручаємо нашим дітям один із найкоштовніших подарунків — уміння зберегти в собі віру в життя.

КАЯТТЯ БАТЬКА

Послухай, синку. Я вимовляю ці слова в той час, коли ти спиш; твоя маленька рука підкладена під щічку; а кучеряве біляве волосся злиплося на во­логому чолі. Я один прокрався у твою кімнату.

Кілька хвилин тому, коли я сидів у бібліотеці і читав газету, на мене нахлинула важка хвиля каят­тя. Я прийшов до твого ліжечка з визнанням своєї провини.

Ось про що я думав, синку. Я зірвав на тобі свій поганий настрій. Я вилаяв тебе, коли ти вдягався, тому що ти витирався мокрим рушником. Я вилаяв тебе за те, що ти не почистив черевики. Я сердито закричав на тебе, коли ти кинув щось зі свого одя­гу на підлогу.

За сніданком я теж до тебе причепився. Ти про­лив чай. Ти жадібно ковтав їжу. Ти поклав лікті на стіл. А потім, коли ти відправився погратись, а я квапився на потяг, ти обернувся, помахав мені ру­кою і крикнув: «До побачення, тату!»

„Я ж насупив брови і сказав: «Розправ плечі!»...”   Л. Лорисд

ВИХОВУЙТЕ СПІВПРАЦЕЮ

Виховання — співпраця з дитиною. Педагогі­ка — наука про мистецтво співпраці. Співпрацю­вати з людьми — значить поважати їх, цінувати, вміти поступитися своїми бажаннями, мати потре­бу в них і бути їм потрібним.

„Людина, що дійсно поважає людську осо­бистість, поважає її у своїй дитині, почина­ючи з тієї хвилини, коли дитина відчула своє «я» і відокремила себе від навколишнього світу.”   Дмитро Писарев

А його так мало в наших взаєминах з дітьми. Багатьом із нас потрібно покаятися у своїх прови­нах перед дітьми і... стати іншими.

Отже, з одного боку, найпростіша педагогіка вкладається в одну фразу: «А дати йому, як треба, щоб знав!» З другого — нескінченні складнощі та суперечності: «Що робити?» Вибирати треба вам, а ми віримо, що ваш вибір буде правиль­ним.

Застосовуючи вищенаведені практичні поради, ви допомагаєте власній дитині бути оптимістом. Використовуючи їх, пам'ятайте про певні застере­ження, а саме:

1.            Якщо ви будете постійно критикувати свою ди­тину, то вона через це навчиться засуджувати (себе й інших людей).

2.            Якщо ваша дитина буде рости у ворожій об­становці, то вона навчиться так само вороже ставитися до світу. І це навчить її бути над­мірно агресивною.

3.            Якщо ваша дитина виросте в атмосфері страху, вона навчиться боятися всього на світі.

4.            Якщо ви оточите свою дитини атмосферою жа­лості, вона навчиться жаліти себе, а це при­зведе до негативних наслідків.

5.            Якщо ви створите своїй дитині атмосферу глу­зувань, вона може стати сором'язливою.

6.            Якщо ви будете постійно порівнювати свою дитину з іншими дітьми, вона навчиться за­здрити.

7.            Якщо ви будете постійно соромити її — вона навчиться завжди почуватися винною.

Отже, шановні батьки, подумайте гарненько, якими ви хочете бачити своїх дітей. Ми сподіває­мося, що оптимістичними, радісними, щасливими, справжніми улюбленцями долі.

Лист МОН N 1/9-109 від 17.02.2011 17.02.2011
Про особливості проведення державної підсумкової атестації у загальноосвітніх навчальних закладах в 2010/2011 навчальному році.
Детальніше...

Збірник диктантів для державної підсумкової атестації з української мови. 9 клас
(укл. Мацько Л.І., Мацько О.М., Сидоренко О.М.);

Збірник завдань для державної підсумкової атестації з географії. 9 клас
(авт. Гладковський Р.В., Довгань А.І., Паламарчук Л.Б., Совенко В.В.);

Збірник завдань для державної підсумкової атестації з математики. 9 клас
(авт. Істер О.С., Глобін О.І., Комаренко О.В.);

Збірник завдань для державної підсумкової атестації з біології. 9 клас
(авт. Костильов О.В., Андерсон O.A., Закревська В.М.);


Збірник переказів для державної підсумкової атестації з української мови. 11 клас
(укл. Шелехова Г.Т., Новосьолова B.І. Ярмолюк А.В.);

Збірник завдань для державної підсумкової атестації з математики. 11 клас
(авт. Істер О.С., Глобін О.І., Панкратова І.Є.);

Збірник завдань для державної підсумкової атестації з основ економіки. 11 клас
(авт. Бицюра Ю.В., Горленко Г.О., Капіруліна С.Л.);

"Збірник завдань для державної підсумкової атестації з історії України. 11 клас
(авт. Власов B.C.. Кульчицький);

Збірник завдань для державної підсумкової атестації з англійської мови. 11 клас
(авт. Коваленко О.Я., Несвіт A.M., Чепурна О.В.);

Збірник завдань для державної підсумкової атестації з біології. 11 клас
(авт. Данилова О.В., Данилов С.А.);


Наказ МОН N 141 від 16.02.2011 16.02.2011
Про проведення підсумкових контрольних робіт
Детальніше...

Відповідно до листа Міністерства освіти і науки України від 30.12.2010 № 1/9-950 надсилаємо інформаційно-методичний лист про особливості проведення державної підсумкової атестації у загальноосвітніх навчальних закладах в 2010/2011 навчальному році (додаток).

Завантажити лист та додаток [258.5 Kb] (cкачано: 33)

1.   Загальні положення

   1.1. Правила конкурсного приймання розроблені відповідно до п.3 ст. 18 Закону України „Про загальну середню освіту”, Інструкції про порядок конкурсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 19.06.2003р № 389, Положення про загальноосвітній навчальний заклад, Статуту Іванківського районного ліцею.
   1.2. Прийом учнів до ліцею здійснюється на конкурсній основі.
   1.3. У конкурсному відборі можуть брати участь діти незалежно від місця проживання.
   1.4. Конкурсні випробування здійснюються на безоплатній основі.

2.   Організація конкурсу

   2.1. Правила конкурсного приймання оголошуються не пізніше ніж за два місяці до його початку. Оголошення щодо умов і термінів проведення конкурсу розміщується у приміщенні закладу. Зміст оголошення доводиться до відома населення.
   2.2. Випробування в рамках основного конкурсного приймання проводяться після закінчення навчального року. Допускається додаткове конкурсне приймання, яке має бути організоване таким чином, щоб зарахування дітей відбулося до початку нового навчального року.
   2.3. Додаткове конкурсне приймання може, як виняток, відбуватися протягом навчального року. При цьому наповнюваність класів не повинна перевищувати 25 учнів.
   2.4. Для проведення конкурсних випробувань у Іванківському районному ліцеї створюється конкурсна комісія, склад якої затверджується наказом директора. До складу конкурсної комісії залучається практичний психолог.
   Головою конкурсної комісії є директор ліцею.
   2.5. До участі в конкурсі допускаються учні на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, що подається на ім’я директора ліцею, табеля успішності учня або свідоцтва про базову загальну середню освіту.
   2.6. До конкурсної комісії можна подавати копії дипломів, грамот, інших документів, які підтверджують здібності учня, відображають його навчальні та творчі досягнення.
   2.7. Переможці та призери ІІ-ІV етапів Всеукраїнських учнівських олімпіад з базових дисциплін, І-ІІ етапів конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН України, творчих конкурсів, відмінники навчання звільняються від конкурсних випробувань. Такому учневі виставляється до протоколу максимальна кількість балів.

3.   Проведення конкурсу

   3.1. Під час приймання учнів до 8 класу Іванківського районного ліцею проводиться два конкурсні випробування: 1. Комплексний іспит, що проводиться у письмовій формі (тестування) з української мови, математики, історії, географії;
2. Співбесіда, яка включає в себе виконання спеціальних діагностичних завдань для виявлення творчого потенціалу дитини.
   3.2. Тестові завдання для конкурсних випробувань, зміст яких має відповідати навчальній програмі середньої загальноосвітньої школи відповідного класу, розробляється цикловими комісіями та затверджується директором ліцею за погодженням з відділом освіти Іванківської РДА.
   3.3. Конкурсні завдання зберігаються у директора ліцею в запечатаному конверті, що його відкриває в день випробувань голова приймальної комісії у присутності її членів та вступників.
   3.4. Тривалість виконання учнями комплексного іспиту – 1 година, співбесіди – не більше ніж 30 хвилин.
   3.5. Тестові роботи учасників конкурсу зберігаються у навчальному закладі протягом року.
   3.6. Результати конкурсних випробувань оформляються у вигляді протоколів, які зберігаються в тому самому порядку, що і протоколи державної підсумкової атестації учнів.
   3.7. Результати випробування оголошуються на наступний день після його проведення. Списки вступників з виставленими балами вивішуються у приміщенні навчального закладу для загального ознайомлення.
   3.8. Конкурсні випробування для учнів, які вступають до інших класів ліцею проводиться під час основного конкурсного приймання.
   3.9. Діти, які хворіли під час проведення конкурсу, зобов’язані подати медичну довідку, на підставі чого їм надається право участі у повторних конкурсних випробуваннях.

4.   Порядок зарахування до ліцею

   4.1. Зарахування до ліцею проводиться за кількістю балів, набраних на комплексному іспиті (робота оцінюється максимально 70 балами: математика – 18 балів, українська мова – 20 балів, історія – 16 балів, географія – 16 балів) та співбесіди (максимальна кількість балів - 30). Прохідний бал визначається членами приймальної комісії.
   4.2. Учні, які пройшли конкурсний відбір, зараховуються до навчального закладу наказом директора ліцею на підставі рішення конкурсної комісії.
   4.3. Зарахування учнів проводиться протягом 5 днів після оголошення результатів конкурсу.
   4.4. Якщо учні, їх батьки або особи, які їх замінюють, не згодні з рішенням конкурсної комісії, вони можуть звернутися до голови цієї комісії з апеляцією. Апеляція подається протягом дня після оголошення результатів конкурсу і розглядається протягом трьох днів з дня її подання. Для розгляду апеляції створюється апеляційна комісія з числа педагогічних працівників ліцею, чисельність і склад визначається закладом за погодженням з відділом освіти Іванківської РДА.
   4.5. У разі, якщо висновки апеляційної комісії не задовольняють осіб, які подали апеляцію, останні можуть звернутися до відповідного органу управління освітою, який створює свою апеляційну комісію, рішення якої є остаточним.
   4.6. Діти, які зараховані до ліцею, але не приступили до занять без поважних причин протягом 10 днів від їх початку, відраховуються з навчального закладу.
   4.7. Учні, які за підсумками конкурсу не зараховані до ліцею, продовжують навчання у закладі, де вони навчалися до участі в конкурсі.

5.   Контроль за проведенням конкурсу

   5.1. Директор ліцею несе персональну відповідальність за дотриманням вимог Інструкції про порядок конкурсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів), затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 19.06.2003 р. № 389 та Правил конкурсного приймання учнів до Іванківського районного ліцею Київської області.