Батьківський лекторій на тему:

«Культурні цінності сім’ї та їх значення для дитини»

Яншаєва Наталія Миколаївна, класний керівник 8 класу

     В українських родинах дітей завжди вчили, що людина невіддільна від свого роду, нації. Головним охоронцем ладу в родинах та суспільних взаєминах був звичай. Він зобов’язував кожного члена роду досконало вивчати і знати свій родовід до сьомого коліна та пов’язані з ними життєві успіхи. Повага і любов до свого роду, рідної сім’ї, землі, національних звичаїв і традицій починалася з поцінування писемних пам’яток, переказів, предметів побуту, сімейних реліквій, портретів та іншої інформації про життя предків.

    Родинна педагогіка звертає увагу на виховання в дітей прагнення жити й творити за законами краси. Українці зростали в красивому природному середовищі і намагалися через ремесла зберегти це і переносили предмети матеріальної культури, формували народний фольклор та інші види мистецтв. Все це виховувало у підростаючого покоління високі естетичні ідеали, потяг до прекрасного, любов до отчого дому, родини, природи, свого краю. Це свідчить про те, що за багатовікову історії наш народ створив високий рівень статусу родини з її непорушним авторитетом, любов’ю до дітей і відданість обов’язку їх виховання.

    Рушник в Україні є традиційним видом народного мистецтва. Застосування їх різноманітне: декоративне - ними прикрашали стіни, столи; обрядове – використовували на весіллі (царські, вінчальні, орли). На рушникові подають хліб-сіль, зустрічають гостей, дарують на згадку сватам і свахам – все це функції весільних рушників. Існують рушники побутові – простенькі рушнички, якими витирали обличчя, руки, коли вмивалися. Вишиті рушники мають свої особливості в характері вишивки, кольором, техніці виконання. Гадяцькі рушники виконуються хрестиком, плутаним хрестиком, подвійним трикутником, вишивають їх переважно кольорами пастельних відтінків. Переважає рослинний орнамент із зображенням наших різних символів України, рідного краю. Тут розквітає калина – символ невмирущості роду, краси, дуб – уособлення чоловічої енергії, розвитку життя. Символіка винограду – радість, краса створення сім’ї, добробут, це символ життєвої ниви, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити і плекати дерево їхнього роду. Барвінок – символ немеркнучого життя, яблуко – символ кохання, мак – квітка, що несе в собі незнищенну пам’ять роду. Соколи, голуби, півні – символи шлюбної пари, тому їх вишивають повернутими голівками один до одного.

   Рідне слово (яскраве, образне, педагогічно доцільне, висококультурне) сіє людяність у дитячих душах, виховує ціннісне бачення світу, формує національну психологію, характер, філософсько-світоглядний чинник «я». У родині завжди привчали до культури мови: коректності у висловлюваннях, стриманості й зваженості, чіткості й доступності. Традиції раціонального користування словом виховували пошану до думки іншої людини, правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність мовлення, тобто виступали своєрідною наукою й мистецтвом переконуючої комунікації. Фольклорні традиції у формі прислів'їв, приказок, загадок, пісень відображають найсуттєвіші сторони суспільних і родинних взаємин людини. Словесні формули традицій (вітання, звертання, вибачення тощо) допомагають встановити взаємини між людьми, підтримують доброзичливу тональність мовлення, сприяють вивченню й збереженню рідної мови.

     Українська пісня! Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, смілим і хоробрим?

    Пісня іде поруч з людиною все життя. З піснею працюють, відпочивають, проводжають в армію... З нею ми нерозривно пов’язані від народження до самої смерті. Кажуть, що пісні складає сам народ, та створюють їх і його талановиті сини та доньки..

   Із сивих полиневих  віків, із нерозгаданих людських таємниць, із

 діда-прадіда із роду-віку приносить нам всевладна вічність чи то у спадок, чи то в дарунок таке мудре й одвічно просте: „Спочатку було слово”…

    Родинно-мистецькі традиції (музичні, образотворчі, декоративно-ужиткові) відображають естетичний колорит побуту, доброзичливе ставлення до людей, уміння виробляти вироби, передають з минулого в майбутнє усталені століттями форми, ідеї, образи, теми, формують кодекс народної етики й естетики. Музичні традиції є особливою формою засвоєння навколишньої дійсності, найпотаємнішого й найтоншого стану душі. Вони завжди підтримували бадьорість духу й національну свідомість, розвивали емоційну культуру. Родинно-побутові традиції зумовлюють поведінку людей у повсякденному житті. Звичаї та обряди унормовували поведінку породіллі, виховували повагу до роду, пошану до батька - матері, людяність, делікатність, безкорисливість, доброту, привчали до дбайливого ставлення й догляду за дитиною. Весільні звичаї та обряди виховували лицарське ставлення до дівчини, справедливість, вірність, благородство, гордість, що підкреслювалося християнськими нормами дотримання чистоти у взаєминах.

    Великому значенню у родині надавалося привчанню людини до праці. Про це свідчить «помани», безвинагородна праця, дарунок, без якої не існувало жодної сторони людського життя. Після ритуалу «першого хліба» дитина повинна була розділити цей хліб з сусідами. Так дитині прививалася щедрість, бажання допомагати іншим. Якщо закладали будинок, обов'язково частували сусідів. Якщо заготовляли дрова, певну частину віддавали сиротам та вдовам. З нового полотна - бідному на сорочку. Якщо людина заходила до хати, завжди давали гроночку хліба, повинна була вийти з хлібом, який ніколи не купувався, а випікався завжди круглої форми, символізуючи собою сонце - джерело людського життя.

   Традиційне українське родинне виховання - це історично сформована, відшліфована через безперервне застосування впродовж багатьох віків у середовищі українців педагогічна система поглядів, ідеалів та засобів батьківсько-материнського впливу на дітей та молодь, спрямованих на формування життєдіяльних особистостей, забезпечення розвитку духовної єдності, наступності, спадкоємності поколінь і безсмертя нації. Особлива його виховна цінність полягає в тому, що воно базується на ґрунті рідної мови й звичаєвої родинно-побутової культури, своїм змістом і духом підпорядковується самобутній природі української дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, духовно-морального й інтелектуального розвитку, повністю відповідає прагненням й корінним інтересам батьків і народу в цілому, а також ідеалам української педагогіки у формуванні довершеної особистості українця.

1. Ніколи не давайте приватної інформації про себе (прізвище, номер телефону, адресу, номер школи) без дозволу батьків.

2. Якщо хтось говорить вам, надсилає вам, або ви самі віднайшли у мережі щось, що бентежить вас, не намагайтеся розібратися в цьому самостійно. Зверніться до батьків або вчителів - вони знають, що треба робити.

3. Зустрічі у реальному житті із знайомими по Інтернет-спілкуванню не є дуже гарною ідеєю, оскільки люди можуть бути дуже різними у електронному спілкуванні і при реальній зустрічі. Якщо ж ви все ж хочете зустрітися з ними, повідомте про це батьків, і нехай вони підуть на першу зустріч разом з вами.

4. Не відкривайте листи електронної пошти, файли або Web-сторінки, отримані від людей, яких ви реально не знаєте або не довіряєте.

5. Нікому не давайте свій пароль, за виключенням дорослих вашої родини.

6. Завжди дотримуйтесь сімейних правил Інтернет-безпеки: вони розроблені для того, щоб ви почували себе комфортно і безпечно у мережі.

7. Ніколи не робіть того, що може коштувати грошей вашій родині, окрім випадків, коли поруч з вами батьки.

8. Завжди будьте ввічливими у електронному листуванні, і ваші кореспонденти будуть ввічливими з вами.

9. У електронних листах не застосовуйте текст, набраний у ВЕРХНЬОМУ РЕГІСТРІ - це сприймається у мережі як крик, і може прикро вразити вашого співрозмовника.

10. Не надсилайте у листі інформації великого обсягу (картинки, фотографії тощо) без попередньої домовленості з вашим співрозмовником.

11. Не розсилайте листи з будь-якою інформацією незнайомим людям без їхнього прохання - це сприймається як "спам", і звичайно засмучує користувачів мережі.

     Батьки мають перебувати у близькому контакті з дітьми під час дослідження ними Інтернет-ресурсів.

     Бібліотекам, школам, клубам слід навчати дітей безпечному користування Інтернет.

     Дорослим не слід надавати приватну інформацію про дітей (фотографії, адреси, номер школи і класу) на сімейних або шкільних сайтах.

     Дітей і підлітків слід навчати нести відповідальність за свою поведінку у мережі.

     Немає нічого дивного, якщо діти знають про Інтернет більше за батьків. Попросіть їх навчити вас деяких речей у користуванні Інтернет; поговоріть з ними про те, що гарного і що поганого є у мережі.

     Батькам треба навчитися не проявляти надмірної реакції, якщо вони побачать, що дитина переглядає небажані матеріали або порушує правила. Не сваріть і не наказуйте дитину, якщо вона розповіла Вам про неприємну зустріч в Інтернет. Вашою найкращою стратегією буде попрацювати разом, таким чином ви обидва зможете зрозуміти що трапилося, і як зробити, щоб це більше не повторювалося.

     Досвід, набутий дітьми в Інтернет, може бути корисний для них у подальшому житті. Уміння зробити гарний вибір в Інтернет може навчити дітей критично ставитися до проблем, з якими їм доведеться зустрітися у подальшому житті.

     Оскільки діти часто є більш "продвинутими" користувачами, ніж дорослі, для них не є складністю зареєструватися у он-лайнових іграх або у "чатах". Вони не розуміють наслідків відкриття персональної інформації чужинцям. Як правило, дітям не слід надавати персональну інформацію незнайомцям без дозволу батьків. Ця інформація включає ім'я, адресу електронної пошти, поштову адресу, фотографію, номер школи і класу і таке інше. Розкажіть дітям про небезпеки, до яких призводить надання персональної інформації, і роздрукуйте для них головні правила он-лайнової подорожі мережею.

РІВЕНЬ ОБІЗНАНОСТІ УКРАЇНЦІВ ЩОДО БЕЗПЕКИ ДІТЕЙ В ІНТЕРНЕТІ [91 Kb] (cкачано: 4)