Культурні цінності сім’ї та їх значення для дитини

Домашня

Категорія: Для батьків та учнів » Батьківський лекторій

Батьківський лекторій на тему:

«Культурні цінності сім’ї та їх значення для дитини»

Яншаєва Наталія Миколаївна, класний керівник 8 класу

В українських родинах дітей завжди вчили, що людина невіддільна від свого роду, нації. Головним охоронцем ладу в родинах та суспільних взаєминах був звичай. Він зобов’язував кожного члена роду досконало вивчати і знати свій родовід до сьомого коліна та пов’язані з ними життєві успіхи. Повага і любов до свого роду, рідної сім’ї, землі, національних звичаїв і традицій починалася з поцінування писемних пам’яток, переказів, предметів побуту, сімейних реліквій, портретів та іншої інформації про життя предків.

Родинна педагогіка звертає увагу на виховання в дітей прагнення жити й творити за законами краси. Українці зростали в красивому природному середовищі і намагалися через ремесла зберегти це і переносили предмети матеріальної культури, формували народний фольклор та інші види мистецтв. Все це виховувало у підростаючого покоління високі естетичні ідеали, потяг до прекрасного, любов до отчого дому, родини, природи, свого краю. Це свідчить про те, що за багатовікову історії наш народ створив високий рівень статусу родини з її непорушним авторитетом, любов’ю до дітей і відданість обов’язку їх виховання.

Рушник в Україні є традиційним видом народного мистецтва. Застосування їх різноманітне: декоративне - ними прикрашали стіни, столи; обрядове – використовували на весіллі (царські, вінчальні, орли). На рушникові подають хліб-сіль, зустрічають гостей, дарують на згадку сватам і свахам – все це функції весільних рушників. Існують рушники побутові – простенькі рушнички, якими витирали обличчя, руки, коли вмивалися. Вишиті рушники мають свої особливості в характері вишивки, кольором, техніці виконання. Гадяцькі рушники виконуються хрестиком, плутаним хрестиком, подвійним трикутником, вишивають їх переважно кольорами пастельних відтінків. Переважає рослинний орнамент із зображенням наших різних символів України, рідного краю. Тут розквітає калина – символ невмирущості роду, краси, дуб – уособлення чоловічої енергії, розвитку життя. Символіка винограду – радість, краса створення сім’ї, добробут, це символ життєвої ниви, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити і плекати дерево їхнього роду. Барвінок – символ немеркнучого життя, яблуко – символ кохання, мак – квітка, що несе в собі незнищенну пам’ять роду. Соколи, голуби, півні – символи шлюбної пари, тому їх вишивають повернутими голівками один до одного.

Рідне слово (яскраве, образне, педагогічно доцільне, висококультурне) сіє людяність у дитячих душах, виховує ціннісне бачення світу, формує національну психологію, характер, філософсько-світоглядний чинник «я». У родині завжди привчали до культури мови: коректності у висловлюваннях, стриманості й зваженості, чіткості й доступності. Традиції раціонального користування словом виховували пошану до думки іншої людини, правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність мовлення, тобто виступали своєрідною наукою й мистецтвом переконуючої комунікації. Фольклорні традиції у формі прислів'їв, приказок, загадок, пісень відображають найсуттєвіші сторони суспільних і родинних взаємин людини. Словесні формули традицій (вітання, звертання, вибачення тощо) допомагають встановити взаємини між людьми, підтримують доброзичливу тональність мовлення, сприяють вивченню й збереженню рідної мови.

Українська пісня! Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, смілим і хоробрим?

Пісня іде поруч з людиною все життя. З піснею працюють, відпочивають, проводжають в армію... З нею ми нерозривно пов’язані від народження до самої смерті. Кажуть, що пісні складає сам народ, та створюють їх і його талановиті сини та доньки..

Із сивих полиневих віків, із нерозгаданих людських таємниць, із

діда-прадіда із роду-віку приносить нам всевладна вічність чи то у спадок, чи то в дарунок таке мудре й одвічно просте: „Спочатку було слово”…

Родинно-мистецькі традиції (музичні, образотворчі, декоративно-ужиткові) відображають естетичний колорит побуту, доброзичливе ставлення до людей, уміння виробляти вироби, передають з минулого в майбутнє усталені століттями форми, ідеї, образи, теми, формують кодекс народної етики й естетики. Музичні традиції є особливою формою засвоєння навколишньої дійсності, найпотаємнішого й найтоншого стану душі. Вони завжди підтримували бадьорість духу й національну свідомість, розвивали емоційну культуру. Родинно-побутові традиції зумовлюють поведінку людей у повсякденному житті. Звичаї та обряди унормовували поведінку породіллі, виховували повагу до роду, пошану до батька - матері, людяність, делікатність, безкорисливість, доброту, привчали до дбайливого ставлення й догляду за дитиною. Весільні звичаї та обряди виховували лицарське ставлення до дівчини, справедливість, вірність, благородство, гордість, що підкреслювалося християнськими нормами дотримання чистоти у взаєминах.

Великому значенню у родині надавалося привчанню людини до праці. Про це свідчить «помани», безвинагородна праця, дарунок, без якої не існувало жодної сторони людського життя. Після ритуалу «першого хліба» дитина повинна була розділити цей хліб з сусідами. Так дитині прививалася щедрість, бажання допомагати іншим. Якщо закладали будинок, обов'язково частували сусідів. Якщо заготовляли дрова, певну частину віддавали сиротам та вдовам. З нового полотна - бідному на сорочку. Якщо людина заходила до хати, завжди давали гроночку хліба, повинна була вийти з хлібом, який ніколи не купувався, а випікався завжди круглої форми, символізуючи собою сонце - джерело людського життя.

Традиційне українське родинне виховання - це історично сформована, відшліфована через безперервне застосування впродовж багатьох віків у середовищі українців педагогічна система поглядів, ідеалів та засобів батьківсько-материнського впливу на дітей та молодь, спрямованих на формування життєдіяльних особистостей, забезпечення розвитку духовної єдності, наступності, спадкоємності поколінь і безсмертя нації. Особлива його виховна цінність полягає в тому, що воно базується на ґрунті рідної мови й звичаєвої родинно-побутової культури, своїм змістом і духом підпорядковується самобутній природі української дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, духовно-морального й інтелектуального розвитку, повністю відповідає прагненням й корінним інтересам батьків і народу в цілому, а також ідеалам української педагогіки у формуванні довершеної особистості українця.