Підлітковий вік — вік становлення. Підліток ще погано знає навколишній світ, самого себе. Він поспішає жити, увійти у світ дорослих людей, все хоче попробувати, про все скласти власну думку. Якщо ж до цього додати чимало нових проблем, перші розчарування, драми, то можна зрозуміти, чому саме підліток такий схильний до шкідливих звичок. Результати обслідувань школярів, які мають шкідливі звички, дозволили скласти так званий рейтинг причин, що, на думку самих підлітків, відіграли найважливішу роль у прийнятті ними згубного рішення.

1) Бажання походити на своїх друзів, знайомих, відповідати своїй групі однолітків.

2) Бажання відчути нові приємні відчуття, про які так багато розповідають освічені знайомі.

3) Цікавість, прагнення випробувати себе у новій, майже екстремальній ситуації.

4) Вплив авторитетної для підлітка людини.

5) Прагнення демонстративного протест

Таким чином, найбільш дієвою причиною залучення підлітків до шкідливих звичок є бажання походити на своїх друзів, знайомих, відповідати вподобанням свого оточення. Але перед очима підлітків завжди присутній приклад батьків, які або зловживають шкідливими звичками, або дотримуються здорового способу життя.

Чи варто обговорювати з дитиною проблему шкідливих звичок, якщо вони є у батьків?

Існує дві головні причини, через які батьки ухиляються від розмов з дитиною про тютюн та алкоголь:

— батьки вважають, що не мають права говорити про це, адже самі палять або вживають алкоголь;

— батьки не вважають за необхідне торкатись цієї проблеми, тому що самі не палять і не вживають алкоголь і гадають, що їхнього прикладу для дитини достатньо.

Однак, чим більш відвертими будете ви, тим простіше буде вашій дитині зрозуміти те, що ви говорите. Наприклад, ви можете сказати, що добре розумієте ту шкоду, яку завдає паління, але самі не в змозі позбавитись цієї звички. Якщо у вашій родині ніхто не палить і не п’є, то ви напевне подаєте гарний приклад. Проте, на практиці буває і так, що позитивна атмосфера в родині сама по собі не виховує в дитині протидію зовнішньому впливу. Тож і в цьому випадку підлітку потрібна батьківська порада.

Як саме потрібно обговорювати з підлітком проблему шкідливих звичок?

Перш за все визначте, що ви хочете донести до свідомості дитини, яку думку сформувати? Пам’ятайте, метою вашої розмови про негативний вплив вживання алкоголю, тютюну — не відгородити дитину від зіткнення із цими речовинами, але навчити приймати розумні рішення, займати правильну і відповідальну позицію при зустрічі з цими речовинами.

У реальному житті існують деякі труднощі дотримання прийнятого рішення, тому обов’язково має бути обговореною тема існування і важливості соціального впливу. Ваша дитина повинна знати про вплив оточення на неї (а також про вплив, який вона може здійснити на своє оточення). Підліток повинен навчитися казати «ні» тому, хто пропонує йому щось погане. Тому ви маєте виявляти інтерес до того, чим займаються друзі вашої дитини.

Як загартувати дитину настільки, щоб вона могла сказати «ні» спокусі? Відповідь шукають дорослі по всьому світу. Психологи радять батькам поставити перед собою два завдання:

— сформувати в дитини ставлення до спокуси, уміння дати їй точну оцінку і сказати собі: «Так, у світі є багато речей, що приносять задоволення. Деякі з-них небезпечні, і я зумію побудувати своє життя без них»;

— створити умови для об’єднання підлітків навколо позитивних цілей.

Підліток прагне вирватись з-під диктату дорослих. Як свідчать життєві спостереження, ми всі не дуже любимо прислухатись до чужої думки. А дитині тим більше хочеться випробувати себе без будь-чиєї допомоги, поради. Тож не позбавляйте її цієї нагоди, наскільки це можливо. Навчіть дитину приймати правильні рішення самостійно, і ви самі відчуєте, що це — запорука її щасливого життя і вашого спокою.

Основні принципи підтримки дитини, які вбережуть її здоров’я і щастя вашої родини:

— терпимість;

— увага;

— тактовність і делікатність;

— обов’язкове дотримування слова як важливого інструменту в родинних стосунках;

— уміння поставити себе на місце дитини;

— гнучка система контролю, яка не пригнічує підлітка, а підтримує його;

Що батьки повинні розповісти дитині про алкоголь і наркотики:

У першу чергу, слід вибрати зручний, сприятливий момент . Можливо, він трапиться під час відпочинку, і Вам удасться провести невимушену виховну бесіду, яка носитиме більш безпосередній характер, ніж просто формальне обговорення". Або вдалим може стати момент, коли по телевізору показують сцени з вживанням алкоголю, або коли алкоголь є частиною святкового столу. Діти та підлітки часто одержують інформацію про алкоголь або наркотики через кіно і телебачення. Значна частина цих уявлені може бути помилковою. І у Вас є можливість зруйнувати деякі міфи і скоригувати помилкові судження Ваших дітей. Спробуйте допомогти їм зрозуміти, що засоби масової інформації часто створюють привабливі образи людей, які вживають алкоголь, наркотики і курять. Проте в реальному житті частіше досягають справжніх успіхів і висот не вони ,ті, що не курять і не п'ють.

Правда полягає в тому, що алкоголь і наркотики притупляють розум, можуть порушувати координацію рухів, підштовхувати до небезпечної поведінки і негідних вчинків, але не допомагають вирішити жодної проблеми.

Вживання алкоголю або наркотиків часто виступає атрибутом дорослості, але ні алкоголь, ні наркотики не здатні перетворити дитину або підлітка на дорослу людину. Тільки час і досвід можуть зробити це. Більш того, вживання алкоголю неповнолітніми є порушенням закону. Відсутність залежності від тютюну, алкоголю або наркотиків у майбутньому допоможе знайти гарних друзів і зайняти бажане становище в товаристві і суспільстві. Успішною стане людина, яка навчиться ефективно спілкуватися, діяти в колективі і обирати друзів, які не мають залежності від алкоголю та наркотиків. Міфи досить живучі, проте далеко не всі люди випивають, курять і вживають наркотики.

Діти практично завжди готові поговорити з батьками, в тому числі й про алкоголь, тютюн і наркотики.

Існують 5 прийомів, які допоможуть батькам краще зрозуміти власних дітей. Між іншим, досвід їх застосування може знадобитися і в спілкуванні з дорослими.

• Постарайтеся зрозуміти дитину і показати, що Ви її розумієте.

Іноді цей прийом називають "віддзеркаленим слуханням". Він складається з трьох частин: Демонструйте дитині, що Ви чуєте те, що вона говорить(наприклад, словами "Так", "Ага", питаннями "А що потім?" "І що ж?");

• Дозволяйте дитині виражати її власні почуття; доведіть дитині , що правильно зрозуміли її розповідь або повідомлення (наприклад, коротко переказавши суть).
• Уважно стежте за обличчям дитини та "мовою її тіла".

Часто дитина впевнена, що успішно ховає свої емоції (смуток, роздратування, нетерпіння та інше). Але тремтяче підборіддя або блиск очей скажуть Вам інше. Коли слова не відповідають "мові тіла", то це сигнал, що з дитиною щось негаразд. Тому завжди покладайтеся на "мову тіла".

• Виражайте свою підтримку і заохочення не тільки словами.

Це можуть бути Ваші посмішка, поплескування по плечу, кивок головою, візуальний контакт, дотик до дитячої руки.

• Вибирайте відповідний тон Вашим відповідям.

Пам'ятайте, що тон голосу тісно пов'язаний із змістом Ваших слів. Не відповідайте безапеляційно або саркастично - діти можуть розцінити це як зневагу до своєї особистості.

Використовуйте схвальні фрази для підтримання розмови і показуйте Вашу зацікавленість у ній.

Для цього підійдуть короткі фрази, які покажуть Ваше емоційне ставлення до обговорюваної теми, наприклад: "Оце так!", "Та ну!", "Не може бути!".

Якщо Ви підозрюєте, що Ваша дитина експериментує з алкоголем або наркотиками, Вам краще негайно звернутися за допомогою до спеціалістів.

Пам'ятайте, що приблизно у 12-13 років дитина емоційно віддаляється від батьків, а в 16 років діти та батьки розмовляють різними мовами. Дуже складно знайти спільні інтереси та теми для розмови. Щоб зробити з дітей друзів та союзників, у сім'ї намагайтеся як можна частіше спілкуватися зі своєю дитиною, розмовляйте, грайте, в ігри, разом плануйте проведення відпустки та літній відпочинок . Чим більше тепла, доброти, позитивних емоцій та життєвий цінностей Ви вкладете в дитину, тим кращими будуть Ваші стосунки впродовж всього життя.

Діти за комп’ютером: як уникнути комп’ютерної залежності

   Діти, як найбільш активна і допитлива аудиторія, часто першими знайомляться з новими технологіями, такими як інтернет, випереджаючи в технічній освіченості батьків. У цьому звичайно є позитивний бік, але є і негативний, такий як можливість зіткнення з онлайн-насиллям, шахрайством, порнографією, наданням особистої інформації з метою злочинного використання її сторонніми людьми, виникнення інтернет-залежності, участь у «групах смерті».
Інтернет-залежність - нав'язливе бажання підключитися до Інтернету і хвороблива нездатність вчасно відключитися від Інтернету. У 2008 році вона була визнана офіційною хворобою.

   Основні психологічні симптоми інтернет – залежності:
• непереборне бажання зайти в інтернет; 
• нездатність контролювати свій час в інтернеті;
• розумове виснаження, порушеня сну, концентрації уваги;
• відчуття спустошення, тривоги, роздратованості в періоди перебування поза інтернетом;
• дратівливість, депресія, нервовість, замкнутість. Вся енергія віддається спілкуванню в інтернеті.
До фізичних симптомів відносять:
- оніміння пальців руки, що тримає «мишку»;
- сухість та різь в очах; 
- головні болі по типу мігрені; 
- болі в спині;
- нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі;
- зневага до особистої гігієни;
Розвиток стадій залежності:
• На першій стадії це більш-менш легкий розлад. Через захоплення «новою іграшкою», людина перестає займатися усім іншим. Поступово віддаляється від родичів і друзів, залишаючи пріоритет за «усесвітньою павутиною». Як правило, користувач приховує від рідних, скільки часу він проводить на сайтах.
• На другій стадії симптоми наростають. Якщо людину силою відлучити від мережі, вона переживатиме почуття, схожі на муки наркомана, якому не дали чергову дозу. У користувача порушується увага, знижується працездатність, з'являються нав'язливі думки, безсоння, аж до повного відмовлення від сну, різко зростає потяг до стимуляторів - кави, сигарет, спиртних напоїв, наркотиків, причому деколи "на голку" сідають і ті, хто ніколи в житті наркотиків не пробував. До психічних розладів додаються головний біль, перепади тиску, ломить кістки.
• Третя стадія - соціальна дезадаптація. Користувач, вже не одержуючи задоволення від спілкування через Інтернет, всеттаки постійно «висить» на сайтах. Стан депресії призводить до серйозних конфліктів в навчанні і в сім'ї.
Мабуть, найбільше занепокоєння викликає "азартне" застосування Інтернету - з метою участі в аукціонах, виконання біржових операцій, гри у віртуальні казино. 
За результатами Всеукраїнського соціологічного дослідження виявлено:
76% батьків не знають, які сайти відвідують їхні діти;
28% дітей готові надіслати свої фотокартки незнайомцям у Мережі;
17% без вагань повідомляють інформацію про себе і свою родину – адресу, професію, графік роботи батьків, наявність цінних речей в домі;
22% дітей періодично потрапляють на сайти для дорослих;
28% дітей, побачивши в інтернеті рекламу алкоголю або тютюну, хоча б один раз спробували їх купити.
Згідно з нормами, визначеними Міністерством охорони здоров’я України, неперервне перебування за комп’ютером упродовж доби для учнів 8-10 класів не повинно перевищувати 30 хв. Загальний час використання комп’ютера з рідкокристалічним монітором за тиждень має обмежуватися для учнів 10-11 класів – 7 годин на тиждень.
Як убезпечити свою дитину в інтернеті:
• Комп’ютер слід розташувати в кімнаті загального користування;
• Розкажіть дитині про правила конфіденційності і поведінки в Мережі та її особисту відповідальність;
• Повідомте про ризики, яких вона може зазнати, відвідуючи інтернет;
• Намагайтесь бути ознайомленими з сайтами, які відвідує ваша дитина;
• Запропонуйте дитині альтернативні способи проведення дозвілля, приділяйте їй більше власного часу та уваги.

Бути підлітком нелегко. Проміжок часу між дорослим життям і дитинством сповнений змін – як фізичних, так і емоційних. Через високу гормональну активність підлітку часом важко залишатися «соціальним». Істерики, образи, ігнорування батьків – усе це стандартна для нього поведінка. Більшість підлітків уважають, що інші «просто не доганяють». Але ми всі були підлітками. Ми обов'язково наздоженемо!

Для того щоби підліток легше впорався з цим важким перехідним періодом, дайте йому набір необхідних життєвих навичок. Зокрема, усі підлітки повинні оволодіти навичками вирішення конфліктів. І вам як батькам треба стати в цій справі справжніми вчителями.

Чому виникають конфлікти?

Конфлікти є частиною життя. Незалежно від того, наскільки ви хочете захистити свою дитину від конфліктів, вона обов'язково зіткнеться з ними в реальності. Конфлікт може виникнути в родині, із братами, сестрами та батьками, із друзями та суспільством у цілому. Але є те, що треба обов'язково пояснити дитині – конфлікт не завжди дає негативний досвід. Пам'ятайте: конфлікт може призвести до змін, позитивних змін!

Наслідки конфліктів

Коли справа доходить до конфлікту, без набору необхідних навичок підліток може потрапити у складну ситуацію. Удома невирішені конфлікти можуть призвести до загострення стосунків. За межами сім'ї конфлікти призводять до зруйнованої дружби, покарання за погану поведінку (у школі) й навіть насильства!

Навчання підлітків навичок вирішення конфліктів

Допомогти дитині ефективно долати негативні моменти й орієнтуватись у житті – це частина ваших батьківських обов'язків. З раннього віку почніть навчати її простих і дієвих способів управління конфліктами. Можливо, дитина не подякує вам за це сьогодні, але ви зможете пишатись добре виконаною роботою!

Познайомте підлітка з такими «заповідями» вирішення конфліктів.

• Заповідь 1: конфлікт – це реальність, утекти від нього не вийде, гра в хованки не вирішить проблему.
• Заповідь 2: проблема не зникне тільки за твоїм бажанням. Не прикидайся й не одягай маску. Приховувати свої почуття – не найкращий варіант.
• Заповідь 3: учись боротися з проблемою, а не з людиною. Конфлікт виникає через спірне питання (складну ситуацію), а не через людину. Не переходь на особистості.
• Заповідь 4: проявляй повагу. Прислухайся до іншої людини. Слухай уважно. Слухати батьків або вчителів іноді нудно, але абстрагування не вирішує проблем.
• Заповідь 5: будь асертивним* – демонструй увічливу наполегливість. При вирішенні конфліктів не треба проявляти ні пасивність, ні агресію. Бути асертивним – це означає висловлювати свою думку впевнено та спокійно, бути сповненим поваги як до себе, так і до опонента.
• Заповідь 6: учись домовлятися. Це найважливіша навичка, яку слід набути. Уміння домовлятись допоможе тобі в довгостроковій перспективі.
• Заповідь 7: дотримуйся теперішнього часу. Не пригадуй минулі образи та розбіжності. Це ще більше посилить конфлікт.
• Заповідь 8: замовчування не допомагає. Ображатись на опонента так само погано, як і проявляти до нього агресію – проблема залишиться невирішеною. Обговорюй її.
• Заповідь 9: намагайся зрозуміти. Спробуй поставити себе на місце іншої людини. Не займай оборонну позицію й уважно аналізуй ситуацію з різних точок зору.
• Заповідь 10: навчись вибачатися. Встань перед дзеркалом і тренуйся, якщо це необхідно! Якщо ти не правий, прийми це, від цього ти не станеш «слабаком». Навпаки, тільки сильна людина може сказати «вибач». Це просте слово творить дива, спробуй!

Перераховані навички, подані у вигляді заповідей, не тільки допомагають підлітку вирішувати конфлікти, а і знадобляться в житті. Підлітки вперті, і якщо ви почнете втрачати терпіння, просто зробіть глибокий вдих. Пам'ятайте, що ви теж колись були підлітком.

Дуже важливо вже з раннього віку починати прищеплювати дані навички. Навчання вирішувати конфлікти в підлітковому віці спочатку перетворює дітей на бунтарів, і ви як батьки повинні бути поруч з ними. Будьте присутніми, будьте в курсі того, що відбувається в житті дитини, але робіть це з повагою до її особистого простору. Гормони з часом ущухнуть, просто постарайтесь не дозволити їм залишити негативний слід у житті вашої дитини!

* Асертивність – поведінка, що поєднує внутрішню силу та ввічливість по відношенню до оточуючих. Це здатність у ситуації зовнішнього тиску коректно відстоювати свої інтереси та свою лінію поведінки, спокійно казати «ні» тому, що вас не влаштовує та продовжувати в соціально прийнятній формі ефективно наполягати на своїх правах.

  Позитивна самооцінка — основа життєвого успіху дитини самооцінка, оцінка своїх можливостей і перспектив спочатку складається на основі оцінок і ставлення батьків. Надалі дитина, сама того не усвідомлюючи. діє відповідно до батьківських прогнозів. Наприклад, твердження батька: «З тебе нічого путнього не вийде!» може запрограмувати дитину на поразку в житті. Висока самооцінка сприяє особистісному зростанню, самоствердженню дитини. Занижена або завищена заважає розкриттю індивідуальності, сприяє формуванню комплексів (неповноцінності, переваги).

  У сім'ях, в яких позитивно оцінюють особистість дитини, виявляють віру в її можливості, звертають увагу на досягнення, не перебільшуючи їх при цьому, поважають її думку, надають підтримку, у неї  формується висока самооцінка. Рівень домагань такої дитини, те, на що вона претендує в житті, те, чого прагне досягнути, відповідає її можливостям. У майбутньому вона зможе ставити перед собою конкретні завдання і виконувати їх.

  Дитина із заниженою самооцінкою зростає в сім'ї, де байдужі до неї, втручаються в її життя тоді, коли виникають проблеми, зокрема з успішністю, а зазвичай мало цікавляться заняттями і переживаннями своєї дитини. Негативно відгукуючись про дитину, акцентуючи увагу на її помилках і поразках, порівнюючи з іншими, успішними дітьми, батьки формують негативне самосприйняття. Дитина з низькою самооцінкою не претендує на багато що в житті – ні в теперішньому часі, ні в майбутньому,   не ставить перед собою високої мети, оскільки не впевнена, що зможе її досягнути, постійно сумнівається у своїх можливостях, які в реальності вищі ніж вона передбачає. Вірджинія Сатир,  відомий сімейний психолог; стверджувала, що всі болі людини, її проблеми і навіть злочини - все це результат низької самооцінки, яку люди не змогли ні усвідомити, ні змінити.

  Завищена самооцінка формується тоді, коли дитину виховують за принципом кумира сім’ї, постійно похвалюють її, вважають винятковою,чекають від неї високих результатів, орієнтують на першість в усьому. Виростаючи, така дитина багато чекає від життя: популярності, матеріального достатку. Однак не вміє співвідносити свої можливості з вимогами ситуацій. Розраховано тільки ва успіх, вона переживає невдачі як життєву трагедію.

  Вплив батьків на становлення особистості дитини відбувається не тільки прямим, а й опосередкованим способом. Багато хто з психологів вважає що особистість формується шляхом навчання та ідентифікації (оточення) зі значущими людьми. У нормі дівчатка ідентифікують себе з мамою, а хлопчики – з татом. Наслідком ідентифікації є інтроекція, тобто «вбирання» в себе цінностей, установок, рис характеру когось із батьків дитина засвоює його способи поведінки, тобто починає поводитися подібним чином. Спостерігаючи за поведінкою близьких дорослих, дитина вчиться бути чуйною, альтруїстичною, чи, навпаки – агресивною, злою. Ставлення батьків до сусідів, друзів, до роботи, грошей фіксується в сфері психіки дитини, чого вона не усвідомлює, але поступово це стає її ставленням. Система цінностей і норм поведінки формується через спостереження й моделювання поведінки батьків. Однак не треба вважати, що дитина – це «чиста дошка», на якій під впливом соціуму «пишуться » характеристики особистості.

  Дитина народжується з генетично заданими властивостями, що складають основу її індивідуальності. Базові властивості особистості, які називають темпераментом, обумовлюють індивідуальний спосіб реагування (поведінки) дитини, особливості її емоційної сфери.

  Подібно до дерева, особистість дитини залежить від середовища свого зростання. Звичайно, діти можуть «рости» і в несприятливих умовах, бо сила життя нездоланна, але при цьому є ймовірність, що зростання їх піде «не в тому напрямі» і особистість буде дисгармонійною.

    Що ми розуміємо під словами «самоосвіта»? Самоосвіта - це набуття нових знань та вмінь шляхом самостійної роботи над матеріалами і, відповідно, собою.

    Освіта – це живий процес, зусилля, яких вона часто вимагає, немалі, але вона є найбільшим задоволенням і грає важливу роль у сучасному суспільстві: самоосвіта забезпечує, щоб дітей цінували, а вони почувалися комфортно у навколишньому світі.

    Педагогічна освіта батьків покликана збагатити родинне виховання, сприяти зміцненню всіх його ланок, передусім педагогічної компетентності.

    У своїй педагогічній освіті батьки повинні побачити можливості розвитку спілкування і спільної діяльності з дитиною, зробити свою педагогічну позицію більш адекватною, гнучкою, прогностичною.

    Педагогічна самоосвіта батьків передбачає здобуття ними відповідних знань поза навчальним закладом, але під його безпосереднім впливом. Це читання педагогічної літератури (К. Ушинський у праці “Про користь педагогічної літератури” зазначав, що “... не тільки для вихователів потрібна педагогічна література; вона потрібна також для батьків... Всякий успіх суспільства неминуче спирається на педагогічну літературу”, періодичної преси, перегляд телепередач із цієї проблеми, де нині є чимало цінної інформації з батьківської педагогіки, педагогіки народознавства, професійної освіти тощо.

    За результатами досліджень Б. Коморовської (B. Komorowska), серед причин, що зумовлюють труднощі у вихованні учнів Польщі, 47,6% опитаних визнали складну ситуацію в сім’ї.  В Україні, де кожна четверта сім’я – неповна, значно частішими є не лише економічні, психологічні, а й інші проблеми соціально-педагогічного спрямування (знижена успішність, погіршення відносин, гіперопіка чи невтручання батьків у справи надмірно емансипованих підлітків, підвищена ймовірність насильства, соціальні негаразди). Як засвідчили результати досліджень, у благополучних родинах досить часто трапляються випадки самоусунення батьків від виховання дітей не лише через їхню професійну зайнятість, а передусім небажання, байдужість, відсутність мотивації для їхнього професійного навчання і самоосвіти тощо. Більше того, батьківські обов’язки здебільшого виконують на біологічному рівні, а не культурно-соціальному.

    Важливим чинником для психолого-педагогічної самоосвіти батьків та підвищення їхньої педагогічної компетенції також є педагогічна культура.

    На жаль, педагогічна культура сучасних батьків, як засвідчують наукові дослідження, є недостатньо високою. Водночас, наприклад, у Японії, практично кожна жінка має вищу педагогічну освіту, насамперед для того, щоб бути доброю вихователькою своїх дітей, вміти передати їм свої знання та вміння.

    Невипадково В. Сухомлинський зазначав, що педагогічна культура батьків слугує необхідною передумовою виконання майбутнім громадянином свого обов’язку перед суспільством: “Без турбот про педагогічну культуру батьків неможливо розв’язати жодного завдання, що стосується навчання та виховання. Батьківська педагогіка, тобто елементарне коло знань матері та батька про те, як істота, що народилася від людини, стає людиною – це фундамент, основа всієї педагогічної теорії та практики”

    Педагогічна культура батьків – це важлива складова загальної культури, в якій втілено накопичений людством досвід соціокультурного виховання дітей і підлітків у сім’ї. Вона слугує власне соціально-педагогічній діяльності батька і матері, допомагає їм уникнути традиційних помилок у сімейному вихованні, знаходити правильні рішення в нестандартних ситуаціях. Педагогічна культура батьків включає такі складові: систему знань із педагогіки (етнопедагогіки), психології (етнопсихології), соціології, етики, естетики, фізіології зростаючої особистості; уміння використовувати ці знання у практиці виховання; любов до дітей і виховної роботи з ними.

    Ефективні програми самоосвіти батьків запропонували американські вчені. Засновані вони на наданні психотерапевтичної допомоги різним типам сімей. Наприклад, концепція психотерапевта Хайма Жіно спрямована на «деневротизацію» емоційної сфери батьків завдяки усвідомленню ними своїх «почуттів, цінностей і очікувань» у процесі відкритого діалогу з дитиною. Цю роботу він рекомендує здійснювати у тренінгових групах батьків, поділяючи її на такі етапи:

    1. Створення комфортності, усвідомлення значущості спільних проблем учасників занять, виокремлення толерантного лідера (люди здатні до сприймання нових знань, продуктивного вирішення власних і спільних проблем за відсутності реальних загроз їм).

    2. Робота над подоланням стереотипів батьківського мислення, виявлення реальних причинно-наслідкових зв'язків між почуттями і вчинками їх та їхніх дітей.

    3. Формування конкретних навичок самоаналізу й аналізу поведінки дітей на основі усвідомлення амбівалентності (подвійності) людських стосунків. Через аналіз власних реакцій батьки доходять висновку про те, що емоційний досвід не є ні логічним, ні обґрунтованим, а існування на перший погляд суперечливих почуттів є більше нормою, ніж небажаним фактом у житті людини.

    4. Формування навичок психологічної адаптації, відкриття нових педагогічних підходів до нормування поведінки, успіхів у навчанні дітей та інших проблем сімейного виховання на основі індивідуального підходу до кожної сім'ї, дитини, батька, матері.

    Програма «Тренінг ефективності батьків» педагога і психотерапевта Томаса Гордона має на меті стимулювання процесу поступового самоототожнення батьків з  «моделлю демократичних взаємин». Працюючи з дітьми, які, на думку їхніх батьків, мали психологічні проблеми, Т. Гордон виявив, що насправді батьки були незадоволені своїми взаєминами з дітьми, не вміли вирішувати власні проблеми і проблеми дітей, взаємодіяти з ними. Вони відчували, що не можуть реалізуватися як батьки. Подоланню цього, на його погляд, сприяє вироблення здатності говорити про свою дитину в термінах конкретних особливостей і фактів її поведінки, а не оцінок її як особистості; усвідомлення важливості власної поведінки стосовно поведінки своїх дітей; відвертість у спілкуванні; розуміння захисних реакцій дітей на несправедливі вимоги; запобігання авторитарності у взаєминах з дітьми.

    Отже, психолого-педагогічна самоосвіта батьків, як важливий чинник підвищення їхньої педагогічної компетенції спрямована на визнання ними рівноцінності дитини і дорослого як особистостей, спільне особистісне зростання, розвиток співпереживання і співчуття, формування навичок саморегуляції поведінки. Тому батькам обов’язково потрібно займатися самоосвітою для підвищення їхньої педагогічної компетенції.