Роль батьків у формуванні самоосвітньої діяльності дитини

Домашня

Категорія: Для батьків та учнів

Матеріали батьківських зборів

Знання - це гість, а розум - це хазяїн,

у добрій спілці жити треба їм.

Хто має розум і багато знає,-

той буде довше сильним і міцним.

А сила, що без розуму, - недужа.

бо все робити буде навмання.

Тож для творіння, для роботи, друже,

виховуй розум і бери знання.

Давид Гуліа

Рівень самостійної роботи учнів характеризується тим, що все більше число компонентів навчальної діяльності передається для самостійного здійснення учневі (першими дидактично виправданими є завдання: передавати учневі для самостійного виконання самооцінку, далі - самоконтроль, потім - визначати способи й завдання навчальної роботи). У міру надбання таких навчальних прийомів учень стає все більш придатним до виконання самостійної роботи. Отже, самостійна робота учня - це така робота, яку учень виконує без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням і в спеціально виділений час.

За психолого-педагогічною структурою самостійна робота учня складається з таких елементів:

• завдання вчителя й спеціально відведений час для його виконання;

• виконання цього завдання без безпосередньої участі педагога;

• подолання учнем пізнавальних складностей, розумової або фізичної напруги для виконання поставленого завдання.

Самоосвітній діяльності також притаманна самостійність. Найважливіша психологічна відмінність її від самостійної роботи полягає в тому, що самостійну роботу учень виконує за завданням педагога, а самоосвітою керує сам, будуючи її відповідно власним задачам.

Отже, самоосвіта - це особлива діяльність, яка має власну специфічну структуру, відмінну від структури навчальної діяльності та її самостійних форм тим, що її основні компоненти - мотиви, задачі, способи дії та способи контролю учень добирає самостійно.

У самоосвітній діяльності домінують внутрішні (пізнавальні й соціальні) мотиви, оскільки така діяльність завжди є добровільною. Предметом самоосвіти стають інформаційні матеріали, які виходять за межі шкільної програми. Учень тут сам визначає матеріал для засвоєння: його форму, обсяг, строки та джерела (власна або публічна бібліотека, Інтернет або інші засоби масової інформації). Роль педагога за таких психологічних умов зводиться до формування в учня потреб, мотивів і способів самоосвіти, показу зв'язків самоосвіти й шкільного навчання.

У самоосвітній діяльності учнів можна виділити такі рівні:

• супутнє шкільному навчанню: самоосвіта здійснюється всередині навчальної діяльності, ще не відокремилась від неї, учіння коректує самоосвітню діяльність;

• особлива самоосвітня діяльність (не сповна розгорнута) по розв'язуванню окремих "утилітарних" задач;

• специфічна самоосвітня розгорнута діяльність по самовихованню особистості.

Психологи встановили, що засвоєння знань і способів діяльності набагато міцніше, якщо воно розосереджене в часі. Первинне сприйняття і закріплення знань на уроці - при будь-якій скільки завгодно ефективній організації навчального процесу, повинні обов'язково підкріплюватися подальшим обдумуванням, застосуванням нового знання, пов'язуванням нового із старим, його творчою переробкою. Тільки ті знання стають переконаннями людини, які нею самостійно обдумані, пережиті. І якщо первинне сприйняття і закріплення знань може бути фронтальним, то подальша робота повинна бути індивідуальною, самостійною, в тому об'ємі і темпі, які необхідні кожному учневі для повного і міцного засвоєння матеріалу. Це можливо тільки в умовах самостійної навчальної роботи вдома.

Від того, наскільки успішно йде приготування домашніх завдань, часто залежить і успішність навчання в цілому. Але організація домашньої навчальної роботи школярів, мабуть, найважча ланка в навчально-виховному процесі. Багато сторін цієї проблеми вимагають найпильнішої уваги.

Зі структури навчальної діяльності випливає, що вміє самостійно вчитися той учень, який:

сам визначає мету діяльності або розуміє і приймає ту, яку ставить учитель;
виявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль;
організовує свою працю для досягнення результату;
добирає або знаходить потрібні знання, способи для розв'язання задач;
виконує у певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;
усвідомлює свою діяльність і прагне її удосконалити;
володіє уміннями і навичками самоконтролю і самооцінки.

Зміст, характер і об'єм домашнього завдання, його функції в розвитку і вихованні особистості учня - ось ті питання, які вважаються особливо важливими в проблемі домашньої навчальної роботи. Їх правильне рішення - в руках вчителя та батьків.

Як же правильно організувати розумову самоосвітню працю учнів вдома?

- домашні завдання слід диференціювати залежно від рівня підготовки учнів, їхніх сил, стану здоров'я і здібностей;

- якість розумової роботи вдома потрібно систематично контролювати, інакше в учнів можуть розвинутись такі негативні риси характеру, як безвідповідальність, несумлінність тощо;

- братися до виконання домашніх завдань не варто одразу після закінчення уроків, коли працездатність знизилась, а також після обіду, коли внаслідок інтенсивних процесів травлення частина крові відпливає від головного мозку, що теж знижує інтенсивність розумової роботи;

- необхідно відновити працездатність дітей, яка суттєво знизилася. Найкращий активний відпочинок на свіжому повітрі: допомога батькам по господарству, догляд за рослинами чи тваринами; рухливі ігри, спортивні та інші розваги. Все це позитивно впливає на функціональний стан центральної нервової системи. Однак слід пам'ятати: тривалість посильної фізичної праці, ігор чи занять спортом на свіжому повітрі не повинна перевищувати 1,5 год, інакше працездатність не лише не відновиться, а, навпаки, знизиться;

- визначений сталий час для цієї роботи: в учня виробляється умовний рефлекс на час, він швидше входить у роботу, легше засвоює матеріал, отже, виникає стан особливої схильності до розумової праці, практично не доводиться долати внутрішній опір і змушувати себе братися до завдань. Тому тільки якісь надзвичайні обставини можуть бути причиною поодинокого відходу від цього правила;

- неприпустимо відкладати виконання завдань на більш пізній, ніж встановлено режимом, час через цікаву гру, телепередачу або ж якесь заняття. Відомо, що функціональному стану центральної нервової системи, її збудливості і, ясна річ, працездатності школярів властиві добові коливання. У другій половині дня, приблизно з 16 год, знову підвищується працездатність;

- у кімнаті, де працює учень, необхідно додержуватись цілковитої тиші;

- спочатку бажано виконувати письмові завдання, а потім усні; починати з предметів середньої трудності, а тоді переходити до важчих.

Батьки, щодня спілкуючись з дітьми, мають змогу виробити у них звичку до організованості. Тоді щоденне приготування уроків стане органічною потребою, а марно згаяний час буде взятий до уваги як неприємний виняток. Бажаючи допомогти дитині у навчанні, нам слід запастися терпінням, але щодня діяти наполегливо.

Треба щоденно привчати дітей до виконання режиму дня, виховувати організованість, розвивати мислення, спостережливість. Адже нерідко буває так: дитина здібна, вміє щось робити, але не хоче, і, навпаки, хоче, але в неї зразу не виходить, вона втрачає інтерес, і предмет стає незрозумілим, ненависним. Отже, передусім радимо поспостерігати, придивитись, як працює над уроками син чи донька, скільки і на що витрачає часу.