29 січня 2018 року на базі Іванківського районного ліцею було проведено тематичну історичну годину «Крути: подвиг і трагедія», приурочену 100-річчю Дню пам’яті Героїв Крут.

   …29 січня 1918 року юні захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху – бій під Крутами.

   Саме тоді, недалеко від залізничної станції Крути, що розташована за 130 км на північний схід від Києва, добровольчий Студентський Курінь з чотирьох сотень вояків, що складався із юнаків-студентів Університету імені Святого Володимира, новоствореного Українського Народного Університету та гімназистів Київських гімназій, відстоюючи право українського народу жити у власній державі, вступили в нерівний бій із більшовицькими військами - 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера М.Муравйова.

   Бій тривав 5 годин.Оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який врятував молоду українську державу.

   Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків у повному розквіті сил, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав цих хлопців героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам’яті тридцяти».

   І хоч подвиг героїв Крут згодом забули більш ніж на 70 років, а їхні могили за радянських часів було зруйновано, подвиг під Крутами увіковічений у пам’яті українців.

   У незалежній Українській державі День пам’яті Героїв Крут відзначається на державному рівні з 2003 року.

   У 2006 році встановлено пам’ятник «Монумент битви під Крутами 1918» (авт. А. Гайдамака).

   Мета заходу:

• розширення знань ліцеїстів про трагічні та водночас легендарні сторінки в історії українських визвольних змагань (1917-1921 рр.): про події 29 січня 1918 року під Крутами, що стали символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність;
• ушанування мужності та героїзму захисників незалежності Української держави;
• сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві та виховання поваги до історичного минулого українського народу.

   Тематичний захід проведено за участі учнів 10-11 класівта працівників бібліотекарі Іванківської районної бібліотеки Н.М.Олещенко та О.А.Хутько.

   Історичну годину пам’яті проведено під гаслом: «Хто не знає свого минулого – не вартий свого майбутнього».

   Захід розпочався піснею Павла Дворського «Балада про Крути». Також учні переглянули документальний фільм «Герої України. Крути. Перша незалежність» та історичне повідомлення «Їх перший бій – останній бій» Пількевич О.Д., методиста відділу музейної освіти та бібліотечної справи КВНЗ КОР «Академія неперервної освіти», про історію юних захисників, 300 добровольців січового куреня, які не були обізнані ні зі зброєю, ані з військовим мистецтвом, і пішли на захист своєї держави, свого рідного краю.

   Присутні вшанували хвилиною мовчання загиблих у бою під Крутами та воїнів, що загинули, захищаючи нинісхідні кордони України.

   Переконані, що цей захід допоможе молодим людям зрозуміти головне: пам’ять про Героїв Крут буде виховувати нові покоління – міцні, життєрадісні, героїчні, бо справжні герої – серед нас! І ніхто, окрім нас, не захистить свої землю, державу, святині, родину!

    У цей нелегкий для України час усіх нас об’єднує єдина мета – перемога над агресором, відновлення миру в країні та поступальний розвиток нашої держави у європейському співтоваристві.

   …22 січня 1918 року Центральна Рада зважиласяна довгоочікуваний у народі крок - проголосила IV Універсал, текст якого зачитав Михайло Грушевський на засіданні Малої Ради в ніч з 24 на 25 січня, де… «Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, Вільною, Суверенною Державою Українського Народу…». Далі Універсал закликав боронити край від «так званих большевиків та інших напасників», але хто мав робити цю святу справу, коли нижче в поважному документі було вказано «розпустити армію зовсім»?. Натомість пропонували «завести народну міліцію»?

   І коли з холодної півночі на Київ посунула напівп’яна, здичавіла од присмаку людської крові більшовицька багатотисячна зграя під орудою Міхаїла Муравйова, захищати сивочолу Україну виявилося нікому, окрім кількасот юнаків Першої української юнацької школи імені Богдана Хмельницького на чолі із сотником Аверкієм Гончаренком та сотні Студентського Січового Куреня зі старшиною Омельченком - студентом Українського народного університету в Києві.

   29 січня 1918 року. За кілька хвилин по дев’ятій ранку більшовики рушили на позиції українського воїнства. Йшли не криючись, широкими кроками окупантів.Шаленим роєм задзижчали кулі українських кулеметів. Але войовнича більшовицька орда вперто просувалася вперед.

   Бій тривав увесь день. Стримати багатотисячне більшовицьке військо силами кількох сотень юних доль - це більше, ніж подвиг. Падали, обіймаючи промерзлу чернігівську землю, нерозквітлі пуп’янки української державності.І тоді сотник Гончаренко наказав залишати поле бою, аби зберегти решту ще живих побратимів. Відходили до потяга, що вцілів, по той бік станції Крути.

32 студентів більшовики раптово оточили й захопили в полон. Лише четвірці юнаків дивом вдалося врятуватись, а 28 прийняли мученицьку смерть. Страшно читати спомин учасника бою гімназиста Левка Лукасевича, який у книжці «Роздуми на схилку життя» свідчить: «Майже всі, кого взяли до полону, були більшовиками по-звірячому покалічені під час розстрілу».

   …Крути і нині дотикаються променями гіркотної печалі кожного українця. Історію створюють люди. І нове покоління обирає чи то власний тягар непевності, чи смолоскип палаючої свободи. Крутянці обрали волю - вони виявилися свідомішими від більшості своїх ровесників, навіть мудрішими за деяких великодержавних мужів того часу. І заплатили дорогою ціною - власними життями. Їх давно оплакали батьки і неціловані наречені. Їх і досі оплакує Україна. Їхній подвиг шанують і поважають ліцеїсти.

ШЕЛЕСТ БОГДАНУ,

ученицю 11 класу,

 

та її вчителя

ПРОЦИК ЛЮДМИЛУ ГРИГОРІВНУ

з ІІ місцем

на ІІІ етапі

VІІІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка

 

Бажаємо успіхів та нових звершень!

«Євреїв все ведуть без кінця. Люди ховають їх,

але німці їх знаходять і забирають. І до цього

часу чути стрілянину в Бабиному Яру...»

Ірина Хорошунова  «Перший рік війни»

   У 1933 році до влади в Німеччині прийшов Адольф Гітлер, який затвердив у країні націонал-соціалістичний режим. Цей режим ґрунтувався на нацистській расовій доктрині, згідно з якою німці–«арійці» належали до вищої раси, а євреї вважалися Untermenschen - недолюдьми.

   У 1939 році німецька армія окупувала Польщу, розв'язавши тим самим Другу світову війну. Низка легких перемог на початку війни дала Гітлеру можливість втілити свої задуми в життя. Він почав знищення єврейського народу. У виявлених після закінчення війни документах зазначено, що остаточною метою Гітлера було повне знищення всіх євреїв у всьому світі. Для виконання цього плану євреї були зігнані в гетто, були організовані трудові, концентраційні табори і табори знищення, в які доставлялися євреї; нездатних трудитися вбивали відразу, решта була приречена на смерть від голоду і хвороб.

   За роки війни нацисти знищили близько 6 мільйонів євреїв, з них півтора мільйона дітей, що становило приблизно третину загальної чисельності євреїв в усьому світі на той час. Планомірне знищення євреїв не можна назвати просто актом геноциду, настільки безпрецедентним воно було за масштабами, опрацьованості і реалізації. Це була спроба знищити цілий народ, де б не перебували його представники. Саме тому геноцид єврейського народу в роки війни отримав назву Голокост .

   У цей день, День скорботи і пам’яті, ми, вчителі та учні Іванківського районного ліцею, приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повториться! Будемо пам’ятати...