Мета: розповісти учням про важливість перемоги над фашизмом, познайомити їх з ветераном Великої Вітчизняної війни Мельниченком Іваном Мусійовичем, з його спогадами про немеркнучий подвиг людей; виховувати в учнів відразу до війни, патріотичні почуття.



1. Слово вчителя.

Давно відлунали залпи Другої світової війни. Тяжкі страждання випали на долю воєнного покоління, разом з яким ми цього року святкуємо 65- річницю Великої Перемоги.

Дуже багато горя принесла війна на нашу рідну землю, у кожну хату. Мільйони жителів забрала, а ще більше скалічила. Що може бути страшніше, коли гинуть рідні, батьки, сини, дочки?

Тому сьогодні ми вшановуємо пам’ ять тих, хто не повернувся з поля боя, схиляємо голови перед мужністю і стійкістю наших прадідів, дідів, батьків, які пройшли палаючими дорогами Великої Вітчизняної війни. Воєнне покоління зробило все, щоб ми жили у мирі і берегли мир і спокій на нашій згорьованій землі.



Давайте на честь тих, хто не повернувся з полів боїв Великої Вітчизняної війни, запалимо свічку і вшануємо їхню пам’ ять хвилиною мовчання!

Про нашого земляка, сьогоднішнього гостя Мельниченка Івана Мусійовича можна сказати такими рядками:



- Слово надається ветерану Великої Вітчизняної війни Мельниченку І.М.

- Підсумок. Страшні сліди залишила війна. Тільки на території України в руїни і згарища було перетворено 714 міст, 28 тисяч сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами! 1418 днів і ночей ішли воїни вогненними дорогами війни. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття.



У роки війни в Україні загинув кожен шостий громадянин. Хто візьметься підрахувати, скільки вони могли б зробити, скільки б пізнали радісних хвилин…



Як дорого коштує перемога! У цього свята три кольори. Перший колір – червоний, колір гарячої крові, якою полито кожен клаптик землі. Другий колір – розквітлого саду. Біло пінний його прибій, як найсвітліші сни солдатські, що ожили. Третій колір – колір удовиних хусток. Якби вітром зірвало їх раптом із сивих голів матерів і дружин солдатських, закрили б вони усе небо чорними птахами неперебутнього горя.

Усе витримали – і перемогли.



- Давайте заспіваємо пісню « Катюша» і подякуємо Івану Мусійовичу за цікаву незабутню зустріч.